Ще трохи про публікації...

Чим більше працюєш із джерелами - тим більше цікавої інформації залишається осторонь. Я іноді  (з різних причин) не відправляю статті до друку. Іноді опрацьовую і розширюю пізніше. Цю вирішила не чіпати.

І опублікувати в блозі як приклад того, до чого можуть привести міжпредметні дослідження.

Івашньова Світлана Володимирівна,

Інститут післядипломної педагогічної освіти,

Київський університет імені Бориса Грінченка,

s.ivashnova@kubg.edu.ua

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ М.О.БЕРНШТЕЙНА: СУЧАСНИЙ ВИМІР.

Анотація: доповідь присвячена окремим аспектам реалізації міждисциплінарного підходу в наукових дослідженнях М.О.Бернштейна, використанню математичного моделювання в дослідженнях діяльності вищої нервової системи, важливості розуміння феномену невизначеності як по відношенню до фізіології руху, так і до діяльності людини в цілому. Закладені в працях М.О.Бернштейна ідеї управління складними системами отримують сучасне звучання в менеджменті (в тому числі – системи освіти), побудові моделей на основі нечіткої логіки, розвитку робототехніки та штучного інтелекту.

Ключові слова: методологія; математичне моделювання; післядипломна педагогічна освіта; професійний розвиток; підвищення кваліфікації; нечітка логіка; невизначеність вибору.

Наукова спадщина М.О.Бернштейна переосмислюється не лише в зв’язку із розвитком психології, фізіології, біомеханіки, біодинаміки чи споріднених з ними наукових галузей – нейрофізіології та психологією руху, а й в контексті перебігу та результатів наукових дискусій в радянські часи. Значення опозиції М.О.Бернштейна по відношенню до абсолютизації умовно-рефлекторної теорії вищої нервової діяльності І.П.Павлова оцінюється сьогодні з огляду на розвиток як психологічної науки, кібернетики etc., так і  з позиції усвідомлення руху як такого, що детермінується невизначеністю та свободою розумної дії.

В 50-х роках вчений формулює основні концептуальні підходи до нової науки – ймовірнісного прогнозування майбутніх подій, створення моделі необхідного майбутнього, програмування та коригування актів руху. В 60-ті роки школа М.О.Бернштейна розвивається в двох провідних напрямках : по-перше  – пошук та вивчення конкретних психофізіологічних механізмів руху, по-друге – створення формалізованих моделей керування рухом, що перевіряються на ЕОМ. Очевидним, на наш погляд, є зв'язок із кібернетикою [2], яка саме в цей період активно розвивалась, адже наступний період замовчування ідей М.О.Бернштейна, співпав у часі з її занепадом. Зрозумілою є і логіка повернення до цих ідей в контексті сучасного розвитку штучного інтелекту, робототехніки, використанню нечіткої логіки як основи моделювання мислення людини, яка призвела до активізації досліджень творчого спадку М.О.Бернштейна [6] та перевиданню його праць в кінці 80-х – в 90-х роках минулого століття [1].

Наявність глибинних міжпредметних зв’язків підтверджується, крім іншого, використанням методів математичного моделювання при вирішенні проблем подолання надлишкових ступенів свободи руху (спільно з І.М.Гельфандом та М. Л. Цетліним [1;5]). в творчій співпраці були побудовані дві моделі керування рухом, в основі яких лежала ідея про виокремлення в системі із значною кількістю параметрів суттєвих і несуттєвих та ідея неіндивідуалізованого керування, яка означала, що вищі центри руху регулюють лише один-два параметри роботи нижчих, що в цілому функціонують автономно.

Виявлені дослідниками закономірності мають універсальний характер, в першу чергу, якщо мова йде про діяльність людини, невизначеність вибору, визначення суттєвих та несуттєвих чинників, вибору основних важливих об’єктів управління діяльністю складної системи. Моделі неіндивідуалізованого керування можуть бути цікавими з огляду на певні протиріччя між масовим характером діяльності системи освіти та запитом суспільства на індивідуалізацію освітньої траєкторії, а їх математичне обґрунтування - стати основою для створення сучасного програмного забезпечення управління навчальним контентом в сфері післядипломної педагогічної освіти.

Математична модель, розроблена І.М.Гельфандом та М. Л. Цетліним в період співпраці з М.О.Бернштейном, базувалась на аналогії між нелокальними методами пошуку екстремума функції багатьох змінних (шляхом комбінування локальних покращень з екстраполяцією) та процесами прийняття рішення про напрям руху.
Екстраполяція наукових ідей М.О.Бернштейна та методологічних підходів до математичного моделювання процесів в діяльність системи післядипломної педагогічної освіти цілком можлива, оскільки ці ідеї мають фундаментальний характер; ґрунтуються на особливостях діяльності складних систем та керування ними; враховують особливості діяльності вищої нервової системи людини, враховують невизначеність вибору та наявність багатьох чинників, що змінюються як до моменту прийняття рішення про напрям руху, так і внаслідок вибору того чи іншого варіанту. Актуальність запропонованих методологічних та методичних підходів до проведення наукового дослідження підтверджується як більш пізніми науковими розвідками [3, с. 11], в основі яких - праці М.О.Бернштейна, так і орієнтацією сучасних науковців на міждисциплінарні дослідження.

В цьому контексті цікавим напрямом спільної діяльності представників різних наукових галузей міг би стати науковий семінар, за прикладом міждисциплінарного семінару І.М.Гельфанда, який за 45 років свого існування сприяв розвитку багатьох наукових галузей. Перспективною темою такого семінару може бути вивчення можливостей використання математичного моделювання результатів вибору педагогічними працівниками змісту навчання в процесі професійного розвитку та підвищення кваліфікації; розробка математичної моделі результативності групових форм навчання та індивідуальної професійної освітньої траєкторії; математичної моделі ефективних управлінських рішень в системі освіти тощо.

Література

1.     Бернштейн Н.А. Биомеханика и физиология движений/ Под ред. В.П.Зинченко. – М.: Изд-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. – 608 с.

2.     Бернштейн Н.А. Новые линии развития в физиологии и их соотношение с кибернетикой: материалы к совещанию по философским вопросам физиологии высшей нервной деятельности и психологии. - М., 1962. – 44 с.

3.     Вукобратович М. Шагающие роботы и антропоморфные механизмы / Перев. с англ. под ред. В. С. Гурфинкеля. - М.: Мир,. - 1976. – 541 с.

4.     Гельфанд И. М., Цетлин М. Л.. О некоторых способах управления сложными системами // Успехи математических наук, 1962, т. 17, № 1, с. 3–26.

5.     Левин В. И. М. Л. Цетлин и развитие математического моделирования в СССР // Вестник Тамбовского университета. Серия: Естественные и технические науки. 2015. №6. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/m-l-tsetlin-i-razvitie-matematicheskogo-modelirovaniya-v-sssr (дата обращения: 20.07.2016).

6.     Сироткина И. Е. Роль исследований Н. А. Бернштейна в развитии отечественной психологической науки : автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01 / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Фак. психологии. - М., 1989. - 20 с. 

Як описати власне дослідження

Описувати те, що ти робиш із захопленням, не зважаючи на втому, настрій та самопочуття - та ще головна біль. Особисто я більше люблю працювати, аніж описувати процес, однак, якщо не писати про свої творчі здобутки - хто про них знатиме? Питання риторичне, тому - вчимось писати. Спочатку статті (бажано для рейтингових журналів), потім  - монографії, а пізніше - мемуари (майже як я зараз) :)

Написати статтю з описом дослідження насправді не занадто складно. Все, що потрібно - дотримуватись певної послідовності кроків.

Кілька дні тому я відповідала в приватному листуванні на запитання стосовно того, як відбувається комунікація із редакцією журналу  (мова йшла про Scopus). Переважно ніяк або дуже обмежено (і це не жарт). Але певний позитивний досвід маю (там, у Scopus, де все страшно і не зрозуміло) , про що і написала  колезі.

А раз написала, то вирішила ще додатково поділитись із Вами, щоб двічі не писати.

Отже, буває по різному, але загальний алгоритм такий ( з досвіду):

- проводжу дослідження ;

- описую відповідно до загальних вимог до статей в Скопусі;

- шукаю журнал і скачую інструкцію для авторів ;

- доопрацьовую текст згідно з вимогами конкретного видання;

- відправляю в редакцію;

А далі можуть бути варіанти:

- відразу отримую підтвердження про те, що статтю отримали, конкретні зауваження та пропозицію доопрацювати ( зауваження технічні, щодо оформлення списку літератури, обсягу окремих частин тексту тощо) і доопрацьовую статтю, після чого іі передають на рецензування;

- отримую підтвердження та повідомлення про передачу на рецензування;

- після рецензування не отримала ще жодної пропозиції щодо доопрацювання, тому тут ніяких порад дати не можу.

Після цього переважно жодного листування, просто отримую журнал. 

Знаю про те, що після рецензування статтю можуть відхилити , але негативних рецензій не читала - думаю, що ними просто не діляться,  хоча було б цікаво проаналізувати саме зауваження .

Листування з авторами редакції практично не ведуть, тому потрібно просто чекати. Статті можуть лежати в редакції довго - чула навіть про трирічний термін. Мої вийшли рівно через рік після передачі в редакцію, але це скоріше у мене так, систему поки що не відслідкувала - замало випадків для системного аналізу.

Але є те, що я зрозуміла самостійно:

1. Бажано в статті цитувати монографії, що видані в країні , де ви плануєте надрукуватися в останні рік-два, найкраще - англомовні.

2. Статті, які ви цитуєте , можуть бути різних років видання, але вони повинні стосуватись не лише предмету чи об'єкту дослідження, а й методів дослідження. 

Тут принцип такий - предметна область має містити посилання на найновіші статті, а опис методів - бажано на ті, які стосуються виникнення методу, його модифікацій та обмеження конкретного методу, обґрунтування того, чому Вас ці обмеження влаштовують або як Ви їх нейтралізуєте. Часові рамки тут важко обмежити, тому і не варто - справа зовсім не в них.

3. Має бути чіткий аналіз експериментальної групи, принципів її формування, порівняння із генеральною сукупністю та висновки стосовно того, якою мірою можна поширити результати дослідження на генеральну сукупність.

.4. В дискусії щодо результатів варто наголосити саме на тих дослідженнях, які не збігаються з Вашими, показують інші результати , але стосуються предметної області: що нового Ви виявили, наскільки дискусійними є результати, з якими дослідженнями вони можуть бути пов'язані .

Статтю не прикріпляю, їх багато, моя  - лише одна з великого переліку і раджу почитати їх щонайменше  з десяток, щоб зрозуміти логіку побудови.

Всім - грунтовних результатів, щоб було що описувати.

А на десерт - моя монографія.

Монографія. 

Шукаю тих, кого зацікавлять спільні дослідження.

А в нас тепер є сайт!

А у нас  - осінь! Пора сонячних хризантем  та дощу за вікном.

А крім хризантем - є ще й невеличкий подарунок керівникам експерименту та його учасникам - сайт "Програма розвитку педагогічного персоналу навчального закладу", на якому висвітлюється весь перебіг дослідно-експериментальної роботи. Нехай це і не он-лайн трансляція (а було б круто), але все ж і не таємне дослідження, результати якого невідомі нікому, крім вузького кола фахівців.

Наша "Програма"  - вже в мережі.

Блог і надалі буде висвітлювати перебіг процесу, але  більш неформально, а ось сайт - це практично офіційна презентація напрацювань нашого творчого колективу.

Ну і "родзинка" - ми пропонуємо наш експериментальний майданчик як трибуну для тих вчителів, які хочуть спробувати себе в ролі авторів окремих модулів, майстер-класів, тренінгів тощо.

Ми лише починаємо практичну частину нашого експерименту, тому враження поки що одне -ура! Процес пішов!

Успіхів нам всім!

Як представити себе світовій науковій спільноті?

Після тривалої перерви повертаємось до  блогу і до того, як же  позиціонувати себе у науковому світі і що для цього потрібно.
Я не буду акцентувати увагу на питання , чи повинен науковець  спочатку відбутись як дослідник, і лише потім просувати свої напрацювання. Як на мене, такий  підхід спірний, але поки що цю дискусію важаю за необхідне відкласти.
Отже, незалежно від того, наскільки Ви просунутий користувач Інтернет та відомий на теренах вітчизняної науки дослідник - Вас мають знати у світі.

Неймовірний М.М.Поплавський в одному з інтерв"ю яказав щось на кшталт "Скромність - найкоротший шлях до бідності", тому розповісти про себе варто щонайменше для того, щоб отримати фінансування на дослідження, якого так часто не вистачає.
 До речі, якщо набрати в Google "Поплавський", то пошукова система дає 153 000 посилань за 0,44 секунди.

 (фото взяла тут: ДЖЕРЕЛО)

У більшості науковців показники  (як і доходи) скромніші, тому є над чим працювати.
Відкидаємо зайві сумніви, занйомимось із презентацією та  створюємо для себе аккаунти в різних мережах для науковців та на платформах, що сприяють формуванню наукових зв"язків. НУ і підвищують кількість посилань, за якими можна знайти Ваші праці.

Ідентифікатор науковця в мережі Інтернет - це непоганий інструмент для того, щоб розповісти світовій науковій спільноті про те, чим займається окремий науковець - наприклад, кандидат педагогічних наук Івашньова Світлана Володимирівна - крім того, що сидить в мережі і читає електронні версії паперових журналів у цифрових бібліотеках.

Презентація.

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень існує ціла система вимог - де, як і коли мають бути опубліковані результати проведених науковцем досліджень. Оскільки будь-які вимоги викликають діаметрально протилежні оцінки і емоції, вимоги щодо публікацій не стали виключенням.
Постійно змінюючись і ускладнюючись, вони часто вибивають з колії тих, хто знаходиться вже безпосередньо на фінішній прямій, тобто підготував до захисту дисертацію, автоматично викликають збурення.
Я не люблю давати будь-які оцінки таким вимогам, насамперед тому,  що не бачу жодного механізму впливу на пофедуру їх формування . Саме тому ставлюсь до них спокійно, як до стихнійного лиха, типу землетрусу чи цунамі.

Однак це не означає, що у мене відсутня особиста позиція з цього питання. Вона є, і, оскільки це мій особистий блог науковця, саме тут я і можу її висловити. Отже:
1. я вважаю, що публікація результатів наукових досліджень має відбуватись до захисту, насамперед, для забезпечення об"єктивного оцінювання одержаних результатів. Оптимальним варіантом особисто я бачу розміщення повного тексту дисертації на сайті університету, де відбудеться захист;
2.  кількісні показники щодо публікацій статей вважаю щонайменше недоречними, адже в принципі, зміст будь-якого дослідження можна викласти у двох грунтовних доповідях, одна з яких вісвітлює вихідні теоретичні положення, друга - методику проведення експеррименту та одержані результати;
3. вимоги щодо рівня та статусу наукових видань, в яких мають бути опубліковані результати досліджень, до певної міри сприймаю позитивно. Тут маю дещо пояснити: дослідження у медицині, нанотехнологіях, фізиці ядра, органічній та неорганічній хімії та багатьох інших дисциплінах, мають загальнолюдське значення, суттєво змінюють якість життя людей в усьому світі, тому рівень відповідальності вченого за результати значно вища, аніж у філософських працях, соціології, мовознавстві чи юридичних науках. Не применшуючи значення останніх, хочу підкреслити їх, так би  мовити, локальність та соціальність - люди можуть домовитись про певні речі один з одним, змінити ці домовленості в  географічних межах  (країни, об"єднання країн ) , мовних (реформування правопису в німецькомовних країнах) тощо.  Тому і рівень значущості  таких досліджень дещо інший. Саме тому не можна вимагати публікувати результати всіх без винятку досліджень в високорейтингових ссвітових наукових виданнях.
4. вважаю, що наявність монографії, виданої друком до захисту докторської дисертації  - цілком логічно і виправдано. Стосовно кандидатської такої впевненості не маю, однак думаю, що це доцільно. Крім рецензентів, що надали відгуки до друку монографії, доцільно на захисті заслухати відгуки, надані науковцями після публікації. Тут і спецсемінар можна було б провести, обговоривши результати по суті, особливо - методику експерименту і його практичну значущість, зміни, як заповаджуються.
А стосовно публікацій у виданнях, що входять до списків Scopus та  WoS - досвід тут є різний. І не потрібно забувати про комерційну складову цих проектів. Хоча вихід на світовий рівень вітчизняних вчених - річ хороша. Але робити це можна у різний спосіб.
Але про це - наступного разу.