Як представити себе світовій науковій спільноті?

Після тривалої перерви повертаємось до  блогу і до того, як же  позиціонувати себе у науковому світі і що для цього потрібно.
Я не буду акцентувати увагу на питання , чи повинен науковець  спочатку відбутись як дослідник, і лише потім просувати свої напрацювання. Як на мене, такий  підхід спірний, але поки що цю дискусію важаю за необхідне відкласти.
Отже, незалежно від того, наскільки Ви просунутий користувач Інтернет та відомий на теренах вітчизняної науки дослідник - Вас мають знати у світі.

Неймовірний М.М.Поплавський в одному з інтерв"ю яказав щось на кшталт "Скромність - найкоротший шлях до бідності", тому розповісти про себе варто щонайменше для того, щоб отримати фінансування на дослідження, якого так часто не вистачає.
 До речі, якщо набрати в Google "Поплавський", то пошукова система дає 153 000 посилань за 0,44 секунди.

 (фото взяла тут: ДЖЕРЕЛО)

У більшості науковців показники  (як і доходи) скромніші, тому є над чим працювати.
Відкидаємо зайві сумніви, занйомимось із презентацією та  створюємо для себе аккаунти в різних мережах для науковців та на платформах, що сприяють формуванню наукових зв"язків. НУ і підвищують кількість посилань, за якими можна знайти Ваші праці.

Ідентифікатор науковця в мережі Інтернет - це непоганий інструмент для того, щоб розповісти світовій науковій спільноті про те, чим займається окремий науковець - наприклад, кандидат педагогічних наук Івашньова Світлана Володимирівна - крім того, що сидить в мережі і читає електронні версії паперових журналів у цифрових бібліотеках.

Презентація.

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень існує ціла система вимог - де, як і коли мають бути опубліковані результати проведених науковцем досліджень. Оскільки будь-які вимоги викликають діаметрально протилежні оцінки і емоції, вимоги щодо публікацій не стали виключенням.
Постійно змінюючись і ускладнюючись, вони часто вибивають з колії тих, хто знаходиться вже безпосередньо на фінішній прямій, тобто підготував до захисту дисертацію, автоматично викликають збурення.
Я не люблю давати будь-які оцінки таким вимогам, насамперед тому,  що не бачу жодного механізму впливу на пофедуру їх формування . Саме тому ставлюсь до них спокійно, як до стихнійного лиха, типу землетрусу чи цунамі.

Однак це не означає, що у мене відсутня особиста позиція з цього питання. Вона є, і, оскільки це мій особистий блог науковця, саме тут я і можу її висловити. Отже:
1. я вважаю, що публікація результатів наукових досліджень має відбуватись до захисту, насамперед, для забезпечення об"єктивного оцінювання одержаних результатів. Оптимальним варіантом особисто я бачу розміщення повного тексту дисертації на сайті університету, де відбудеться захист;
2.  кількісні показники щодо публікацій статей вважаю щонайменше недоречними, адже в принципі, зміст будь-якого дослідження можна викласти у двох грунтовних доповідях, одна з яких вісвітлює вихідні теоретичні положення, друга - методику проведення експеррименту та одержані результати;
3. вимоги щодо рівня та статусу наукових видань, в яких мають бути опубліковані результати досліджень, до певної міри сприймаю позитивно. Тут маю дещо пояснити: дослідження у медицині, нанотехнологіях, фізиці ядра, органічній та неорганічній хімії та багатьох інших дисциплінах, мають загальнолюдське значення, суттєво змінюють якість життя людей в усьому світі, тому рівень відповідальності вченого за результати значно вища, аніж у філософських працях, соціології, мовознавстві чи юридичних науках. Не применшуючи значення останніх, хочу підкреслити їх, так би  мовити, локальність та соціальність - люди можуть домовитись про певні речі один з одним, змінити ці домовленості в  географічних межах  (країни, об"єднання країн ) , мовних (реформування правопису в німецькомовних країнах) тощо.  Тому і рівень значущості  таких досліджень дещо інший. Саме тому не можна вимагати публікувати результати всіх без винятку досліджень в високорейтингових ссвітових наукових виданнях.
4. вважаю, що наявність монографії, виданої друком до захисту докторської дисертації  - цілком логічно і виправдано. Стосовно кандидатської такої впевненості не маю, однак думаю, що це доцільно. Крім рецензентів, що надали відгуки до друку монографії, доцільно на захисті заслухати відгуки, надані науковцями після публікації. Тут і спецсемінар можна було б провести, обговоривши результати по суті, особливо - методику експерименту і його практичну значущість, зміни, як заповаджуються.
А стосовно публікацій у виданнях, що входять до списків Scopus та  WoS - досвід тут є різний. І не потрібно забувати про комерційну складову цих проектів. Хоча вихід на світовий рівень вітчизняних вчених - річ хороша. Але робити це можна у різний спосіб.
Але про це - наступного разу.