Як описати власне дослідження

Описувати те, що ти робиш із захопленням, не зважаючи на втому, настрій та самопочуття - та ще головна біль. Особисто я більше люблю працювати, аніж описувати процес, однак, якщо не писати про свої творчі здобутки - хто про них знатиме? Питання риторичне, тому - вчимось писати. Спочатку статті (бажано для рейтингових журналів), потім  - монографії, а пізніше - мемуари (майже як я зараз) :)

Написати статтю з описом дослідження насправді не занадто складно. Все, що потрібно - дотримуватись певної послідовності кроків.

Кілька дні тому я відповідала в приватному листуванні на запитання стосовно того, як відбувається комунікація із редакцією журналу  (мова йшла про Scopus). Переважно ніяк або дуже обмежено (і це не жарт). Але певний позитивний досвід маю (там, у Scopus, де все страшно і не зрозуміло) , про що і написала  колезі.

А раз написала, то вирішила ще додатково поділитись із Вами, щоб двічі не писати.

Отже, буває по різному, але загальний алгоритм такий ( з досвіду):

- проводжу дослідження ;

- описую відповідно до загальних вимог до статей в Скопусі;

- шукаю журнал і скачую інструкцію для авторів ;

- доопрацьовую текст згідно з вимогами конкретного видання;

- відправляю в редакцію;

А далі можуть бути варіанти:

- відразу отримую підтвердження про те, що статтю отримали, конкретні зауваження та пропозицію доопрацювати ( зауваження технічні, щодо оформлення списку літератури, обсягу окремих частин тексту тощо) і доопрацьовую статтю, після чого іі передають на рецензування;

- отримую підтвердження та повідомлення про передачу на рецензування;

- після рецензування не отримала ще жодної пропозиції щодо доопрацювання, тому тут ніяких порад дати не можу.

Після цього переважно жодного листування, просто отримую журнал. 

Знаю про те, що після рецензування статтю можуть відхилити , але негативних рецензій не читала - думаю, що ними просто не діляться,  хоча було б цікаво проаналізувати саме зауваження .

Листування з авторами редакції практично не ведуть, тому потрібно просто чекати. Статті можуть лежати в редакції довго - чула навіть про трирічний термін. Мої вийшли рівно через рік після передачі в редакцію, але це скоріше у мене так, систему поки що не відслідкувала - замало випадків для системного аналізу.

Але є те, що я зрозуміла самостійно:

1. Бажано в статті цитувати монографії, що видані в країні , де ви плануєте надрукуватися в останні рік-два, найкраще - англомовні.

2. Статті, які ви цитуєте , можуть бути різних років видання, але вони повинні стосуватись не лише предмету чи об'єкту дослідження, а й методів дослідження. 

Тут принцип такий - предметна область має містити посилання на найновіші статті, а опис методів - бажано на ті, які стосуються виникнення методу, його модифікацій та обмеження конкретного методу, обґрунтування того, чому Вас ці обмеження влаштовують або як Ви їх нейтралізуєте. Часові рамки тут важко обмежити, тому і не варто - справа зовсім не в них.

3. Має бути чіткий аналіз експериментальної групи, принципів її формування, порівняння із генеральною сукупністю та висновки стосовно того, якою мірою можна поширити результати дослідження на генеральну сукупність.

.4. В дискусії щодо результатів варто наголосити саме на тих дослідженнях, які не збігаються з Вашими, показують інші результати , але стосуються предметної області: що нового Ви виявили, наскільки дискусійними є результати, з якими дослідженнями вони можуть бути пов'язані .

Статтю не прикріпляю, їх багато, моя  - лише одна з великого переліку і раджу почитати їх щонайменше  з десяток, щоб зрозуміти логіку побудови.

Всім - грунтовних результатів, щоб було що описувати.

А на десерт - моя монографія.

Монографія. 

Шукаю тих, кого зацікавлять спільні дослідження.

А в нас тепер є сайт!

А у нас  - осінь! Пора сонячних хризантем  та дощу за вікном.

А крім хризантем - є ще й невеличкий подарунок керівникам експерименту та його учасникам - сайт "Програма розвитку педагогічного персоналу навчального закладу", на якому висвітлюється весь перебіг дослідно-експериментальної роботи. Нехай це і не он-лайн трансляція (а було б круто), але все ж і не таємне дослідження, результати якого невідомі нікому, крім вузького кола фахівців.

Наша "Програма"  - вже в мережі.

Блог і надалі буде висвітлювати перебіг процесу, але  більш неформально, а ось сайт - це практично офіційна презентація напрацювань нашого творчого колективу.

Ну і "родзинка" - ми пропонуємо наш експериментальний майданчик як трибуну для тих вчителів, які хочуть спробувати себе в ролі авторів окремих модулів, майстер-класів, тренінгів тощо.

Ми лише починаємо практичну частину нашого експерименту, тому враження поки що одне -ура! Процес пішов!

Успіхів нам всім!

Як представити себе світовій науковій спільноті?

Після тривалої перерви повертаємось до  блогу і до того, як же  позиціонувати себе у науковому світі і що для цього потрібно.
Я не буду акцентувати увагу на питання , чи повинен науковець  спочатку відбутись як дослідник, і лише потім просувати свої напрацювання. Як на мене, такий  підхід спірний, але поки що цю дискусію важаю за необхідне відкласти.
Отже, незалежно від того, наскільки Ви просунутий користувач Інтернет та відомий на теренах вітчизняної науки дослідник - Вас мають знати у світі.

Неймовірний М.М.Поплавський в одному з інтерв"ю яказав щось на кшталт "Скромність - найкоротший шлях до бідності", тому розповісти про себе варто щонайменше для того, щоб отримати фінансування на дослідження, якого так часто не вистачає.
 До речі, якщо набрати в Google "Поплавський", то пошукова система дає 153 000 посилань за 0,44 секунди.

 (фото взяла тут: ДЖЕРЕЛО)

У більшості науковців показники  (як і доходи) скромніші, тому є над чим працювати.
Відкидаємо зайві сумніви, занйомимось із презентацією та  створюємо для себе аккаунти в різних мережах для науковців та на платформах, що сприяють формуванню наукових зв"язків. НУ і підвищують кількість посилань, за якими можна знайти Ваші праці.

Ідентифікатор науковця в мережі Інтернет - це непоганий інструмент для того, щоб розповісти світовій науковій спільноті про те, чим займається окремий науковець - наприклад, кандидат педагогічних наук Івашньова Світлана Володимирівна - крім того, що сидить в мережі і читає електронні версії паперових журналів у цифрових бібліотеках.

Презентація.

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень

Стосовно публікацій результатів наукових досліджень існує ціла система вимог - де, як і коли мають бути опубліковані результати проведених науковцем досліджень. Оскільки будь-які вимоги викликають діаметрально протилежні оцінки і емоції, вимоги щодо публікацій не стали виключенням.
Постійно змінюючись і ускладнюючись, вони часто вибивають з колії тих, хто знаходиться вже безпосередньо на фінішній прямій, тобто підготував до захисту дисертацію, автоматично викликають збурення.
Я не люблю давати будь-які оцінки таким вимогам, насамперед тому,  що не бачу жодного механізму впливу на пофедуру їх формування . Саме тому ставлюсь до них спокійно, як до стихнійного лиха, типу землетрусу чи цунамі.

Однак це не означає, що у мене відсутня особиста позиція з цього питання. Вона є, і, оскільки це мій особистий блог науковця, саме тут я і можу її висловити. Отже:
1. я вважаю, що публікація результатів наукових досліджень має відбуватись до захисту, насамперед, для забезпечення об"єктивного оцінювання одержаних результатів. Оптимальним варіантом особисто я бачу розміщення повного тексту дисертації на сайті університету, де відбудеться захист;
2.  кількісні показники щодо публікацій статей вважаю щонайменше недоречними, адже в принципі, зміст будь-якого дослідження можна викласти у двох грунтовних доповідях, одна з яких вісвітлює вихідні теоретичні положення, друга - методику проведення експеррименту та одержані результати;
3. вимоги щодо рівня та статусу наукових видань, в яких мають бути опубліковані результати досліджень, до певної міри сприймаю позитивно. Тут маю дещо пояснити: дослідження у медицині, нанотехнологіях, фізиці ядра, органічній та неорганічній хімії та багатьох інших дисциплінах, мають загальнолюдське значення, суттєво змінюють якість життя людей в усьому світі, тому рівень відповідальності вченого за результати значно вища, аніж у філософських працях, соціології, мовознавстві чи юридичних науках. Не применшуючи значення останніх, хочу підкреслити їх, так би  мовити, локальність та соціальність - люди можуть домовитись про певні речі один з одним, змінити ці домовленості в  географічних межах  (країни, об"єднання країн ) , мовних (реформування правопису в німецькомовних країнах) тощо.  Тому і рівень значущості  таких досліджень дещо інший. Саме тому не можна вимагати публікувати результати всіх без винятку досліджень в високорейтингових ссвітових наукових виданнях.
4. вважаю, що наявність монографії, виданої друком до захисту докторської дисертації  - цілком логічно і виправдано. Стосовно кандидатської такої впевненості не маю, однак думаю, що це доцільно. Крім рецензентів, що надали відгуки до друку монографії, доцільно на захисті заслухати відгуки, надані науковцями після публікації. Тут і спецсемінар можна було б провести, обговоривши результати по суті, особливо - методику експерименту і його практичну значущість, зміни, як заповаджуються.
А стосовно публікацій у виданнях, що входять до списків Scopus та  WoS - досвід тут є різний. І не потрібно забувати про комерційну складову цих проектів. Хоча вихід на світовий рівень вітчизняних вчених - річ хороша. Але робити це можна у різний спосіб.
Але про це - наступного разу.

Наукові конференції: навіщо вони потрібні?

Сучасні технології широко використовуються в організації та проведенні наукових заходів. Постійно збільшується кількість пропозицій щодо участі в заочних, дистанційних  або інтерне-конференціях - назви бувають різні. Суть при цьому залишається однаковою: Ви надсилаєте матеріали, які організатори поім оприлюднюють   на сайті конференції  та/або у вигляді друкованого збірника. Їхати нікуди не потрібно, доповідь, стаття або тези опубліковані, в списку публікацій є ще один запис.
Якщо Вам пощастило  і на сайті було організовано обговорення доповідей, Ви отримаєте якийсь відгук на Вашу доповідь. Правда найчастіше він буває доволі формальний і користь від нього сумнівна.
Саме тому я намагаюсь брати участь у очних конференціях, де після виступу можна особисто поспілкуватись із колегами, отримати критичні зауваження, які найчастіше стимулюють подальші пошуки.
Нажаль, це не завжди можливо -  це і фінансові витрати, і організаційні проблеми, бюрократичні незручності (відрядження або відпустка за власний рахунок, необхідність перенесення занять, якщо Ви викладач, оформлення всіх паперів).  Але якщо у Вас є вибір - краще їхати особисто.
У листопаді-грудні подала заявки на участь трьох конференціях, поїхала ж лише на одну - в Дніпропетровськ.
Від неї - дуже позитивні враження саме завдяки встановленим контактам із колегами з інших регіонів.
Про те, що не поїхала на дві інші - дуже шкодую. Але - маю публікації та сертифікати.
Кожна медаль має зворотну сторону....

Програма 20 21 листопада 14р

Прочитать другие публикации на Calaméo

Програма всеукраїнська конф 11 12 14

Прочитать другие публикации на Calaméo

Про красиве і корисне

Робота дослідника не така цікава, як, наприклад, робота дресирувальника тигрів або космонавта. Сидиш собі в бібліотеці і читаєш книжки грубезними стосами. Іноді пишеш. Багато думаєш. Іноді просинаєшся вночі і пальцем на килимі малюєш схему, не розплющуючи очі - бо спиш.
У фізиків чи біологів хоча б є що подивитись - реактори або миші лабораторні. А що цікавого у праці філософа, філолога або вченого-педагога?
Не знаю, для кого як, а для мене маленькими святами стають мої публікації.
Перша стаття вийшла в 2005 році, у вересні. Вже до Нового року і мала 3 статті і дуже тішилась з того, що нарешті переборола свої страхи і оприлюднила те, над чим я працюю.
Це була перемога - насамперед над собою, над невпевненістю, над  острахом  - а раптом я займаюсь нікому непотрібними речами? Бо іноді буває враження, що потрібні речі вражають яскравістю, а корисне і красиве - співпадає. Але це не завжди буває так :)

Сьогодні у мене ще одна перемога.
Гуманітарії знають, як  важко опублікувати статтю в журналі, що входить до списку Scopus. Насамперед тому, що журналів цих мало, а українських серед них - жодного.
Саме сьогодні я отримала журнал, що входить до вказаного списку, з моєю публікацією.  Чекала рік, знала, що друкують, вже більше місяця, але до останнього не вірила.
Новорічні дива бувають!

Короткий перепочинок обабіч дороги

Що робити, якщо не знаєш, що робити? У мене є універсальний рецепт на всі часи. Охоче ділюсь: читати. Читати щось, що не має жодного відношення до проблеми, яку Ви намагаєтесь  і ніяк не можете розв"язати. Якщо Ви думаєте, що я просто тут опублікую такий собі список "Прочитай-все-і-проблема-зникне", то Ви помиляєтесь. Я читаю будь-що: огляд культурних подій в столиці може допомогти, або улюблена книга "всіх часів" - "1984", або збірка віршів Пауля Целана. Та навіть кулінарна книга "Українські страви" - допомогти може будь-що. Головне - читати уважно і думати про зміст прочитаного. В такі моменти відбувається те, що в наближених до ІТ колах називається "очищення регістрів". Перевантажена, а тому повільна і неефективна пам"ять, очищується і через певний проміжок часу Ви знайдете відсутній елемент паззла і , як наслідок - рішення проблеми.
Кілька тижнів тому я знайшла ефективне математичне рішення для конкретного практичного випадку. Знайшла в навчально-методичному посібнику "Введение в общие цепи Маркова", виданому в 2013 році в РФ.
 Якщо уточнити задачу-зразок відповідно до поставленої мети - математичного моделювання перебігу підвищення кваліфікації педагогічних працівників в умовах, що змінюються з певною періодичністю, можна прорахувати та математивно обгрунтувати періодичність перегляду навчальних планів інститутів післядипломної педагогічної освіти. Самостійно вирішити її поки що не вдається. Тому читаю кулінарну книгу і чаклую на кухні.
Завтра   готую сезонний салат із хурми та вареного буряка, майже як тут

Але тут заливка неправильна :) Я її готую із апельсинового фрешу, меду і гірчиці.
Для цього сік  з половинки стиглого апельсина нагріваю і трохи випарюю, додаю чайну ложку меду і гірчиці за смаком і ще трохи прогріваю.

 А до вказаних в рецепті складових додаю трохи кедрових горішків та сиру фета. Ну і жодного уксусу. Екпериментуйте!


Якщо  завтра салат не допоможе -  в понеділок піду до колеги-математика. Навіть вже знаю, до кого саме. Співпраця - це дуже класна штука. Так само як і перепочинок з невеличким пікніком надодачу.