За фахом я філолог-германіст. В моєму дипломі, виданому в 1995 році в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова, написано, що я "філолог, викладач німецької мови і літератури". Саме тому мої математично-наукові експерименти ніколи не сприймають серйозно. Коли я працювала над кандидатською дисертацією і відчула нестачу знань, необхідних для математичного аналізу результатів експерименту, то перше, що спало на думку - консультація того, хто пройшов цей шлях, отримав позитивний результат і має достатньо базових знань, щоб пояснити все дилетанту-не-математику.
Я така оптимістка!!! Обидва кандидати наук, до яких я звернулась, математик і фізик за фахом, пояснили, що експериментальної частини в їх дослідженнях не було, тому ні про Стьюдента, ні про Фішера, ані про кореляцію і розподіли вони нічого мені сказати не можуть. Обидва порадили звернутись в управління сатистики, там, мовляв, фахівці, вони допоможуть.
Цього разу оптимізму я не відчувала жодного. І, як виявилось, недаремно - міський відділ статистики не мав можливості допомогти, бо вони тільки додають числа з бланків, що отримують із різних установ, у свій підсумковий бланк і передають вище, Аналітика зводиться в кращому випадку до визначення частки того чи іншого показника в загальній сумі...
Сказати, що я засмутилась - це не сказати нічого!
Але згадавши стару, як світ, істину "Хочешь зробити добре - зроби сам", почала пошук і знайшла невеличку методичку по обчисленню саме того критерію Стьюдента, над яким я вже плакала, як чайка над морем!
Методичка була невеличка, з прикладами, протягом місяця я зробила всі необхідні обчислення і переконалась, що гіпотезу доведено. Результати обчислень повезла на кафедру і, пишаючсь собою надзвичайно, показала всім, хто поцікавився. Питання спустили мене з неба на землю. :( Ніхто (!) навіть не сумнівався в тому, що обчислення зробили фахівці. Мої намагання довести, що я все зробила сама, звучали непереконливо, бо діалог будувався переважно за такою схемою:
"Дорого заплатили за обчислення?"
"Я сама все рахувала!"
"А Ви у нас хто? Філолог? Германіст? А...." І посмішка...
Все, далі можна було діставати методичку, показувати комірки в Excel - все було непереконливо. І навіть я сама іноді починала сумніватись, адже філологи не вміють рахувати.
Цей розділ в моїй кандидатскій дисертації залишився єдиним, який не зазнав жодних переписувань, на його адресу не пролунало жодного критичного зауваження.
Мої пошуки в бібліотеці змусили перебазуватись із читальної зали гуманітарного спрямування до природничо-математичного. Я провела там майже весь навчальний рік, захопившись нечіткою логікою і обчисленнями на основі лексичної змінної.
На основі алгоритму Мамдані було створено модель проектування нечіткої індивідуальної професійної освітньої траекторії, шкалу переведення вербальних оцінок в числові інтервали. Я не могла оцінити , чи правильно я все роблю і тому пішла на наукову конференцію до математиків - просто показати мої розрахунки і запитати, чи я не помиляюсь в обчисленнях. Почувалась я дуже непевно - мабуть, так само почувається двієчник, коли вперше в житті самотужки розв"язує задачу: з одного боку, пишається собою, з іншого - розуміє, що вчитель знову скаже, що рішення списане... та ще й відсутність впевненності в тому, що відповідь правильна.
Ірина Леонідівна організувала мені зустріч з доктором наук, профессором Доррером із Красноярська, який перечитав мої нотатки і сказав, що з точки зору математики жодних зауважень не має.
Але ж у залі на екрані вже були магічні формули, тому я повернулась слухати доповіді. Як виявилось, абсолютно недаремно, бо я знайшла там ще одного математика, який зламав хід моїх думок і дозволив побачити те, що я роблю, під іншим кутом.
Цього разу це був профессор Олександр Якович Фрідман із Аппатіт.
Разом із доповідю про алгебру кортежів. І формули в презентації виглядали, немов живі істоти.
Коли наступного дня я прийшла до Ірини Леонідівни озвучити чергову ідею, вона ще раз перепитала, чи насправді я філолого за фахом.
Роблю офіційне зізнання: так, я філолог. Але до вступу на філологічний факультет Дніпропетровського державного університету ім. 300-річчя Воз"єднання України з Росією (а він саме так називався в ті часи) я два останні роки навчання в школі активно навчалась у фізико-математичній школі при педагогічному інституті м. Кіровоград. Це по-друге. Бо першопричина - у тому, що мені страшно поталанило з вчителем математики.
Тому ще раз щиро дякую Зеленяку Олегу Петровичу, який зовсім недовго був моїм вчителем, але цього вистачило, що навчити мене якщо не розуміти повною мірою, то хоча б відчувати красу і сенс математичних формул.
І останнє - я не все розумію в цих обчисленнях. Далеко не все. Тому я йду до тих, хто може мені пояснити і ставлю запитання.
Формула математики для філолога звучить в моєму розумінні так - шукай, знаходь, іди і розпитуй. І ніколи не соромся зізнаватись в тому, що ти чогось не знаєш - людина не може знати абсолютно все. Але їй завжди може допомогти інша людина. ;)
І ще: я, філолог, абсолютно щиро вважаю математику королевою наук.І саме у використанні її останніх досягнень бачу виішення багатьох практиічних задач в гуманітарній сфері. Педагогіка - не виключенння.
Всім хорошого дня і добрих вчителів!
Я така оптимістка!!! Обидва кандидати наук, до яких я звернулась, математик і фізик за фахом, пояснили, що експериментальної частини в їх дослідженнях не було, тому ні про Стьюдента, ні про Фішера, ані про кореляцію і розподіли вони нічого мені сказати не можуть. Обидва порадили звернутись в управління сатистики, там, мовляв, фахівці, вони допоможуть.
Цього разу оптимізму я не відчувала жодного. І, як виявилось, недаремно - міський відділ статистики не мав можливості допомогти, бо вони тільки додають числа з бланків, що отримують із різних установ, у свій підсумковий бланк і передають вище, Аналітика зводиться в кращому випадку до визначення частки того чи іншого показника в загальній сумі...
Сказати, що я засмутилась - це не сказати нічого!
Але згадавши стару, як світ, істину "Хочешь зробити добре - зроби сам", почала пошук і знайшла невеличку методичку по обчисленню саме того критерію Стьюдента, над яким я вже плакала, як чайка над морем!
Методичка була невеличка, з прикладами, протягом місяця я зробила всі необхідні обчислення і переконалась, що гіпотезу доведено. Результати обчислень повезла на кафедру і, пишаючсь собою надзвичайно, показала всім, хто поцікавився. Питання спустили мене з неба на землю. :( Ніхто (!) навіть не сумнівався в тому, що обчислення зробили фахівці. Мої намагання довести, що я все зробила сама, звучали непереконливо, бо діалог будувався переважно за такою схемою:
"Дорого заплатили за обчислення?"
"Я сама все рахувала!"
"А Ви у нас хто? Філолог? Германіст? А...." І посмішка...
Все, далі можна було діставати методичку, показувати комірки в Excel - все було непереконливо. І навіть я сама іноді починала сумніватись, адже філологи не вміють рахувати.
Цей розділ в моїй кандидатскій дисертації залишився єдиним, який не зазнав жодних переписувань, на його адресу не пролунало жодного критичного зауваження.
Мої пошуки в бібліотеці змусили перебазуватись із читальної зали гуманітарного спрямування до природничо-математичного. Я провела там майже весь навчальний рік, захопившись нечіткою логікою і обчисленнями на основі лексичної змінної.
На основі алгоритму Мамдані було створено модель проектування нечіткої індивідуальної професійної освітньої траекторії, шкалу переведення вербальних оцінок в числові інтервали. Я не могла оцінити , чи правильно я все роблю і тому пішла на наукову конференцію до математиків - просто показати мої розрахунки і запитати, чи я не помиляюсь в обчисленнях. Почувалась я дуже непевно - мабуть, так само почувається двієчник, коли вперше в житті самотужки розв"язує задачу: з одного боку, пишається собою, з іншого - розуміє, що вчитель знову скаже, що рішення списане... та ще й відсутність впевненності в тому, що відповідь правильна.
Ірина Леонідівна організувала мені зустріч з доктором наук, профессором Доррером із Красноярська, який перечитав мої нотатки і сказав, що з точки зору математики жодних зауважень не має.
Але ж у залі на екрані вже були магічні формули, тому я повернулась слухати доповіді. Як виявилось, абсолютно недаремно, бо я знайшла там ще одного математика, який зламав хід моїх думок і дозволив побачити те, що я роблю, під іншим кутом.
Цього разу це був профессор Олександр Якович Фрідман із Аппатіт.
Разом із доповідю про алгебру кортежів. І формули в презентації виглядали, немов живі істоти.
Коли наступного дня я прийшла до Ірини Леонідівни озвучити чергову ідею, вона ще раз перепитала, чи насправді я філолого за фахом.
Роблю офіційне зізнання: так, я філолог. Але до вступу на філологічний факультет Дніпропетровського державного університету ім. 300-річчя Воз"єднання України з Росією (а він саме так називався в ті часи) я два останні роки навчання в школі активно навчалась у фізико-математичній школі при педагогічному інституті м. Кіровоград. Це по-друге. Бо першопричина - у тому, що мені страшно поталанило з вчителем математики.
Тому ще раз щиро дякую Зеленяку Олегу Петровичу, який зовсім недовго був моїм вчителем, але цього вистачило, що навчити мене якщо не розуміти повною мірою, то хоча б відчувати красу і сенс математичних формул.
І останнє - я не все розумію в цих обчисленнях. Далеко не все. Тому я йду до тих, хто може мені пояснити і ставлю запитання.
Формула математики для філолога звучить в моєму розумінні так - шукай, знаходь, іди і розпитуй. І ніколи не соромся зізнаватись в тому, що ти чогось не знаєш - людина не може знати абсолютно все. Але їй завжди може допомогти інша людина. ;)
І ще: я, філолог, абсолютно щиро вважаю математику королевою наук.І саме у використанні її останніх досягнень бачу виішення багатьох практиічних задач в гуманітарній сфері. Педагогіка - не виключенння.
Всім хорошого дня і добрих вчителів!
Комментариев нет:
Отправить комментарий